Твір-опис процесу праці

Як розписуються писанки

            Одного разу ми завітали в гості до знайомої художниці. Скільки цікавого побачили ми в її оселі,  оздобленої в українському народному стилі! Найбільше мене здивувала і зацікавила велика колекція писанок, які були неймовірно гарні і всі різні. Я поцікавилася у господині, як вона їх робить, і вона розпочала захоплюючу розповідь про таємниці писанкарства.

            Писанки розписують воском. Віск на писанку наноситься за допомогою писачка, який можна змайструвати із залізного наконечника звичайної шнурівки. Чим меншою буде дірочка, з якої витікає розігрітий віск, тим тоншою буде лінія на писанці. Після цього треба взяти дерев’яний патичок, випалити в ньому дірочку розпеченим шилом.

            Зачерпуємо писачком гарячий віск і закрапуємо ним спочатку ті цяточки на яєчку, які мають залишатися білими. Після цього яйце занурюємо у найсвітлішу фарбу. Коли писанка обсохне, по кольоровому тлі вкриваємо воском ті цятки які мають, залишитися жовтими.

            Далі, якщо ми хочемо зелених цяток, умочуємо сірничок в зеленку і малюємо на  яєчку зелені цятки, які відразу закапуємо воском.

            Потім занурюємо яєчко в червону фарбу. По червоному тлі закапуємо воском ті цятки, які залишаються червоними.

            Ось і все. Тепер писанку покладемо на цвішки, вбиті в дерев’яну дошку, і ставимо в не дуже гарячу духовку. Коли віск почне розм’якати, обережно стираємо його м’якою тканиною. Ось так робиться красуня писанка – крапанка.

            Але для того щоб писанки краще зберігалися, з них видувають білок і жовток. Ось таку цікаву розповідь про те, як робиться писанка, ми почули від майстрині. Я вирішила теж до Великодня зробити подарунки своїм рідним і розмалювати писанки – крапанки.

Твір-опис природи

Ліс узимку

            Ліс на великій віддалі здавався довгою, темною смугою. А коли в’їхали на лижах, роздивилася, та побачили його іншим.

            У лісі дерева стояли в снігу, наче закутали у великі простирадла. В окремих дерев багато незграбних рук і корчуватих ніг. Вони хапають нас за обличчя, одежу і не пускають їхати. Ми перебороли перешкоди і виїхали на галявину. Яка вона гарна, блискуча, біла, наче вкрита скатертиною. На ній усміхаються зірочки сизо-жовтуватими іскорками.

            Раптом галявина залилася срібним сяйвом. Прокинулися сніжинки. Маленькі, пухнастенькі, вони беруться за рученята й танцюють. Захвилювалися дерева, бо не можуть танцювати. Завив вітер. Ліс плакав і ридав, наче голодний звір.

            Мороз лютує, щипає за носа, хапає за руки, хоче нас подолати. Та даремні його намагання. Ми, як стріли, мчимося між деревами, нам нічого не страшно! До побачення, дерева і сніжинки.

Твір-опис зовнішності за малюнками Тараса Шевченка «Казашка Катя»

            Малюнок «Казашка Катя» Тарас Шевченко створив під час десятирічного заслання. Тема стародавніх звичаїв та обрядів казахського народу приваблювала митця, і він вирішив висвітлювати її у своїй творчості.

            На передньому плані малюнка ми бачимо чотирнадцятирічну дівчинку, яка одна вночі на кладовищі біля могили своїх предків запалила каганець. За давнім казахським повір’ям, із каганця пташки мають пити воду і молитися за померлих. Лячно та тривожно героїні, але вона усвідомлює свій обов’язок, бо шанує звичаї і вірування свого народу.

            З любов’ю подає митець портрет юної казашки. Її миле кругловиде обличчя привертає погляд. Дівчині пасують широкі розкрилені чорні брови, маленький, гарно окреслений рот. Не псує її вроди невеликий трохи кирпатий носик. Очі у неї великі, темні, проникливі, замріяні. Окрасою Каті є дві товсті коси, що спадають на плечі з-під національного головного убору.

            Використовуючи графічний малюнок з його м’якими відтінками коричневого кольору, Тарас Шевченко зумів створити романтичний образ вродливої юної казашки. Цей твір є одним із шедеврів Шевченкової графіки.

Твір-опис зовнішності людини

Мій сусід по парті

            Уже другій рік я сиджу за однією партою із Олесем. Він непоганий хлопчик, але неуважний на уроках. Олесь, як ніхто, вміє зберігати чужі таємниці, впевнено виходити до дошки, не маючи домашнього завдання, швидко та без помилок переписувати сусідську контрольну з геометрії. Такий він вже, наш Олесь! Узагалі, він зовні дуже смішний. Невисокий на зріст, худорлявий, він дуже спритний і найсильніший серед усіх хлопців у класі.

            Уся його постать свідчить про те, що Олесь дружить зі спортом. І це справді так, бо кращого футболіста на всій паралелі нема.

            У нього кругле обличчя, густо всіяне ластовинням. Невеличкий, трохи кирпатий ніс завжди в подряпинах. Волосся в Олесика яскраво-руде, цупке і стирчить на маківці.

            Блакитні  захоплені очі, здається, так і вишукують собі якоїсь пригоди.

            Руки та ноги в мого сусіда завжди в синцях та подряпинах. Як він сам пояснює, то наслідки боротьби за справедливість.

            Мені подобається, що я сиджу за однією партою з найспритнішим, найсильнішим і найсправедливішим учнем у класі.

Твір-розповідь про випадок із життя

Гроза

            Якось теплим вересневим днем ми пішли з хлопцями до лісу. Сонечко гаряче припікало. Блакитне небо було чисте і прозоре. Жовто-багряне листя весело шелестіло від подиху легенького вітерця.

            У лісі було дуже урочисто. Сонячні промінчики падали на золотаве листя, створюючи атмосферу свята і гармонії.

            Грибів ми не знайшли, хоч шукали дуже старанно. Мабуть, причина була в тому, що дощів уже довго не було, земля пересохла та потріскалася.

            Невдовзі ми натрапили на кущі, які рясніли від горіхів. З великим завзяттям ми взялися до роботи і не помітили, як за лісом притаїлася небезпека.

            Зненацька налетів страшний вихор, дерева захиталися від його міцних поривів, сліпучо-вогняна блискавка розтяла хмари. Ми зовсім розгубилися, бо додому було далеко, а тут залишатися дуже небезпечно.

            Оскаженілий вітер шаленів, дощ лив як з відра. Здавалося, що осінні грозі не буде кінця.

            Нарешті вітер вгамувався, дощ знесилився і перестав. Ми промокли до нитки, але було радісно йти по розмоклій ріллі і нести повні кошики з лісовими горіхами.