Тетянчина кімната

            Ми з Тетянкою давні подруги і частенько відвідуємо одна одну. Мені подобається бувати в неї дома, бо там спокійно і затишно.

            Кімната моєї подруги приваблює скромністю умеблювання і охайністю. Біля вікна стоїть письмовий стіл і два стільця. На столі – фотокартка  в  старовинній рамочці, вазочка з олівцями та фломастерами, улюблена книжка і кілька зошитів. Неподалік від дверей стоїть швацька машинка, бо Тетянка – справжня майстриня. Вона не тільки шиє, а й моделює одяг. Спочатку  вона робила це для ляльок, а тепер і для себе. Навпроти машинки – диван-ліжко, засланий зеленаво-блакитним покривалом. На дивані в гарному вбранні завжди сидить її улюблена лялька Оленка, якою Тетянка вже давно не грається.

            У лівому кутку кімнати стоїть старовинна книжкова шафа, на поличках якої акуратно складені підручники, художні твори, альбоми з фотографіями.

            У правому кутку – шафа для одягу і білизни. На підлозі темно-синій теплий килим. Саме тут Тетянка розкладає свої викройки, малюнки нових моделей одягу, журнали.

            Вікна цієї затишної кімнати прикрашають красиво оздоблені завіси.

            Мені здається, що все тут відповідає характеру господині, через те в кімнаті так затишно.

Твір-розповідь

У ліс по ліщину

            Літні канікули я провів у селі. Бабуся і дідусь дуже зраділи, коли побачили, як я підріс і зміцнів. Знайомі хлопці вже чекали мене.

            І ось одного разу сусідський хлопець Мишко запропонував піти в ліс по ліщину, якої, як казали дорослі, було багато. Ми з радістю погодилися, взяли кошики і пішли.

            Попереду розкинулися поля золотої пшениці, а в височині ніжно співали жайворонки. Небо було голубе, без жодної хмариночки. Сонце пекло безжалісно, і хотілося якнайшвидше сховатися у вологу прохолоду лісу.

            Ліс зустрів нас веселим співом пташок, але настрій трохи псували надокучливі комарі. Ліщини і справді було багато. З кількох кущів ми набрали повні кошики великих стиглих горіхів і, задоволені, вирушили додому.

            І знову над нами бездонне блакитне небо і золоте море стиглої пшениці навколо. Ми йшли і милувалися цією красою, пригадували смішні випадки зі шкільного життя.

            Чомусь мені найбільше запам’ятався саме цей похід за ліщиною. Може, тому, що нам з хлопцями було дуже цікаво і весело, горіхи були такі смачні. А може, тому, що краса рідної природи мене просто зачарувала. І зараз, коли надворі зима і хуртовина наче жбурляє у вікно пригорщі снігу, так приємно мені, сидячи в теплій затишній кімнаті, уявити оте чудове, сповнене приємних вражень літо.

Твір-роздум

Головне – бути справжньою людиною

            Серед моїх однолітків багато відмінників, «середняків», але є  й хлопці, які не багато навчилися і чекають на той день, коли отримають свідоцтво про неповну середню освіту.

            Головний серед них – Мишко. Він усім каже, що ходить до школи тільки тому, що є такий закон, але освіта йому ні до чого, що він професором не буде, а стане простим водієм.

            Я теж не відмінник, у мене є трійки, але я вважаю, що Мишко думає неправильно. Є в мене старший брат. Він відслужив в армії, зараз працює на малому підприємстві, а сам ще вчиться на вечірньому відділенні інституту. Він каже, що і після навчання не залишить свою роботу, а вчитиметься, щоб стати освіченим.

            І Мишкові треба навчатися, щоб стати культурною людиною.  Керувати автомобілем і мотоциклом, як це показують у цирку, може і ведмідь, і мавпа, не маючи при цьому середньої освіти. А ми ж люди! Ось так я міркую.

Твір-мініатюра

Слава наших предків…

            Запорозька Січ… Козаччина… Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня… Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості…

            Навіть у наш час, якщо хочуть підкреслити вроду людини, її кращі риси, то говорять, що «він (вона) козацького роду». А щоб підкреслити чоловічі якості хлопчика чи юнака, говорять, що «з нього буде добрий козак».

            Свою безмежну любов та повагу до козацтва український народ висловив у численних піснях, думах, легендах та приказках. При цьому, прагнучи зберегти набуте під час існування козацтва, народ створив прислів’я: «Козацькому роду нема переводу». У найтяжчі часи народ вірив у своє визволення, у відродження козацької вольниці, а при першій же можливості прагнув втілити свою мрію і життя.

            Я завжди з великими захопленням читаю художні та історичні твори про наших героїчних предків, які мужньо стояли на сторожі рідної землі. Вважаю, що сьогодні, коли наша Батьківщина здобула омріяну незалежність і, долаючи чисельні труднощі, будує власну державу, пам’ять про славні сторінки нашого минулого рятуватиме від зневіри й надихатиме нас на життя, гідне справжнього громадянина Української держави.