Твір-мініатюра

Довгождана хмарина

            У цьому році літо видалося на диво посушливе. Від сильної спеки опустили ніжні пелюстки ромашки, згорнули рученята-листочки огірки, засумували молоді яблуньки та вишеньки.

            А невмолиме сонце без кінця сипало на землю пучки гарячих променів. Не витримували квіти, дерева, городина. Вони почали кликати до себе веселу хмароньку. І ось на блакитному небі з’явилася довгождана гостя. Вона хотіла швидше допомогти рослинкам у їхньому горі. Рясним дощем полила вона сади, поля, городи, напоїла всю землю. Підняли білі голівки ромашки, зазеленіли огірочки, ожили яблуньки і вишеньки. Усе довкола раділо, веселилося. Раділа й сизокрила хмарка, але вона вже поспішала далі. А вслід їй летіли слова подяки: «Щасливої дороги тобі, рідна! Спасибі за порятунок!»

Твір-роздум

Моя улюблена пісня

Я дуже люблю як сучасну, так і класичну музику, люблю співати пісні. Навіть важко уявити своє життя без них. Я довго думала, яку із пісень назвати найулюбленішою? Але ж, мабуть, то «Колискова» Моцарта. Так, саме цей твір я люблю понад усе. Ця пісня знайома мені дуже давно, бо ще й тоді, коли я була в колисочці,її ніжно співала мати. І потім, коли я почала підростати та пішла до школи, мама все одно ввечері іноді співала її для мене. І від цієї зворушливої пісні і подушка здавалася м’якшою, і ковдра теплішою, і ставало так затишно-затишно.

            Ця пісня, ласкава і ніжна, спокійна і зворушлива, чарувала мене своєю мелодійністю і красою. Усім серцем я відчувала, як мати любить мене. На душі ставало так добре і затишно; коли звучала ця мелодія, я відчувала себе щасливою і думала: «Нехай так буде завжди!»

            Мамина колискова наче оберігає мене від лиха, заспокоює в скрутну хвилину, огортає душу ніжною любов’ю.

Твір-розповідь

«Є у кожної дитини матінка єдина»

            Воно приходить до нас щороку, сонцесяйне, заквітчане і дуже щире – свято Матері. Приходить у першу неділю березня, коли стихають лютневі віхоли, коли сонечко своїм проміннячком тільки-но починає зігрівати змерзлу землю. Усе це нагадує, що настав день привітати найдорожчу людину у світі – матусю.

            Не треба приховувати в цей день добрих слів, не треба соромитися чистих сліз  вдячності. Треба зібрати їх у щирий віночок подяки матусі. Хіба вона на це не заслуговує?

                        Є у кожної дитини матінка єдина.

                        Та, що любить нас і дбає, розуму навчає.

            У цей день ми з татом підіймаємося раненько, все прибираємо і ставимо біля маминого ліжка маленький букетик лісових пролісків.

            Заздалегідь думаємо, як краще віддячити мамі та бабусі за їхню ласку, тепло, терпіння. Я із задоволенням вишиваю серветки, використовуючи українські народні мотиви, яких навчила мене бабуся. Нехай ці маленькі подарунки будуть оберегами для моїх рідних у хвилину  розпачу чи суму. Братик Івасик у дитячому садочку вивчив віршик і зробив яскраву аплікацію. Ну а тато змайстрував дуже гарні стільці для відпочинку, оздобив їх різьбленням і вкрив лаком. Напередодні свята ми приготуємо смачненькі сюрпризи, щоб у цей день матуся і бабуся могли відпочити і відчути нашу турботу про них. Приємно бачити, як розпогодилося  мамине стомлене обличчя. Очі стали молоді і чисті, як джерельце. І допоки житиме це джерельце – пануватиме любов і затишок у сім’ї. Щиро дякуємо вам за все, Мамо!

Твір-розповідь про вчинки людей

Друзі пізнаються в біді

            Одного разу ми поверталися з риболовлі довшою дорогою, тією, яка прямувала повз городи. Артем звернув нашу увагу на те, що тільки на Миколчиному городі картопля була незібраною. І ми зрозуміли, що урожай на ньому нема кому зібрати: Миколчина мати в лікарні, батько – у відрядженні до кінця листопада, а братик Ілько – ще маленький, щоб допомагати. Микола навіть не гуляє зараз із хлопцями. Багато справ у нього: і матір в лікарні відвідати треба, і малюка в дитсадок відвести, курям їсти дати, кроликів доглянути.

            Поміркували ми і вирішили допомогти другові. Віднесли вудочки додому, взяли лопати, відра, мішки та й пішли до городу. Одні копали картоплю, інші виривали кормові буряки, обламували качани кукурудзи. Обчищені буряки і картоплю поскладали в мішки і відвезли на велосипеді на Миколчине подвір’я.

            Ми були дуже задоволені, що допомогли товаришеві. Розчулений Миколка щиро подякував нам за допомогу і за увагу до його сім’ї.

Твір-роздум про вчинки людей (замітка в газету)

Помічники

            П’ятикласники нашої школи взяли шефство над ветеранами Великої Вітчизняної війни.

            Ці старенькі воїни колишніх битв зараз мають особливу потребу в турботливому ставленні до себе, в постійному піклуванні.

            Колись вони були молодими і захищали нашу країну від грізного ворога – фашизму. Зараз ці хворенькі, часом безпорадні бабусі й дідусі, яким дуже потрібна увага.

            Хлопчики допомагають упоратися по господарству, десь щось приладнати, полагодити, викликати лікаря чи сходити до магазину.

            Дівчата оточують оселю стареньких своєю турботою: допомагають навести порядок, помити посуд, читають газети та книжки.

            А коли настають свята, школярі влаштовують концерти художньої самодіяльності. Вони танцюють, співають, виразно читають вірші.

            І так гарно нам усім!

            Потрібну і корисну роботу виконують наші п’ятикласники. Із них слід брати приклад, виявляти чуйність і людяність до тих, хто її найбільше потребує.

  Твір - розповідь (замітка в газету)

Козацький дуб

            Улітку ми всією сім’єю побували на Запоріжжі, у заповіднику Верхня Хортиця. Багато чого цікавого про часи козацької слави дізналися ми в музеї. Та найбільше мене вразив величезний старий дуб, який  було дбайливо обгороджено.

            Певно, про жодне з дерев в Україні не складено стільки легенд, як про дуб, що у Верхній Хортиці. І не тільки через те, що красиве й могутнє дерево вже сотні років зеленіє. А насамперед тому, що його, за переказами, вельми шанували запорозькі козаки, бо сам гетьман Богдан Хмельницький відпочивав під ним у прохолодному затишку перед походом на ворога.

            Екскурсовод розповідала, що хортиць кий дуб є державною пам’яткою природи й охороняється з 1972 року. Усього ж в Україні, під захистом держави перебуває понад дві тисячі окремих природних об’єктів, що мають особливу цінність. Вони оберігаються не тільки для наукових і культурно-освітніх цілей, а й для того, щоб люди довго-довго могли милуватися їхньою красою.

            Друзі! Бережіть пам’ятки природи, бо це не лише минуле, а також наше майбутнє. Саме вони доносять до наших днів відгук далеких століть, що промайнули над нашою рідною землею.

Твір-опис за картиною невідомого художника «Козак Мамай»

            Картина «Козак Мамай» намальовано понад триста років тому художником, чиє ім’я не збереглося. З того часу багато невідомих митців з народу створили численні картини подібного змісту.

            На передньому плані цього твору ми бачимо козака, який сидить під крислатим молодим дубом посеред широкого степу. Поблизу Мамая стоїть вірний кінь вороний. Він пильно дивиться, чи не ворухнеться десь там, у степу, зачаєний ворог.

            Біля козака напоготові лежить бойове спорядження: мушкет, порохівниця і кварта, щоб мед-вино пити. Позаду нього стримить увіткнутий у землю гострий спис. На гілляці висить шабля, що втоми не знає і не щербиться ніколи.

            Одягнений Мамай, як і личить козаку, в широкі шаровари і жупан.

            Степ німує, козак думу думає. А налетить вітер, зворухне оселедець на козачій голові, розгорне пишні вуса. Стрепенеться Мамай і заграє на своїй бандурі.

                        Надія в мене певна – мушкет-сіромаха,

                        Та ще не заржавіла шабля – моя сваха.

            Ніякий ворог не міг злякати його, бо був він, як розповідають легенди, ні для кого незборимим. Тільки свисне шаблюка, так і сипонуться голови нападників.

            Історія свідчить, що саме цього козака на Запорожжі ніколи не було. Але були тисячі до нього подібних. У Мамаї відтворено збірний образ усієї козацької України . Такі картини були здавна популярними в народі, ними прикрашали селянські хати.