У вінок Кобзареві

Земля Чернігівська святая,

Бо тут Кобзар не раз бував

Й своїм палким, жагучим словом

Розбити пута рабства закликав.

Був у Качанівці, Линовиці, Прилуках,

В Чернігів «Букварі» передавав.

Для всіх він був надійним другом,

І рідний край любить заповідав…

Знов вересень крокує по Вкраїні,

Несе тепло й пробудження землі.

Сто п’ятдесят дві весни уже нині,

Як наш Кобзар пішов у незвідані путі.

Лани широкі, вольні, нові

Щороку жайвір звеселя,

А срібний плескіт хвиль Дніпрових

Виспівує Шевченкові слова.

Ми чуємо: « Учітеся, читайте,

Щоб доля в вас щасливая була.

Й чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…

Хай Україна всіх вас поєдна».

Він радив ближнього любить, як брата,

Не за багатство, а за чистоту душі,

Ніколи кривди не чинити, навіть кату,

Не заздрити на радощі чужі.

Він нам заповідав плекати Україну,

Любить її у мирі і бою.

Де б не були, до неї серцем линуть

І піклуватись, як про матінку свою.

Ми старанно виконуєм його всі заповіти,

Гартуємо себе на добрії діла.

З його благословенням можем все здолати,

Щоб Україна в нас безсмертною була.

Живемо у новій історичній епосі,

Вже вік 21-й перйшов за поріг.

Тож будемо жити й трудитись для щасті Вітчизни,

Щоб нами Шевченко пишатися міг.

Він бачить усе, з небес споглядає за нами,

Радіє, що в мирі і волі зростають нащадки його.

І слава про тебе, Кобзарю, ніколи не змеркне з роками,

Бо дух вільнодумства не зникне в народу мого.