В пам’ять про загиблих хутора Зелений Гай

Зібралися сьогодні ми з вами,     

Щоб шану загиблим віддать,

Всім тим, хто навік залишився

В священні землі спочивать.

         Загинули всі тут: дорослі  і діти,

         Старенькі, похилі бабусі й діди…

         В могилах цих – люди, що мріяли радісно жити,

         Та демони зла хутір стерли з землі.

В той березень страшний, в отой 43-й,

Фашисти, мов круки, злетілись сюди,

Зібрали усіх на майдан цей безсмертний…

О, людоньки милі, хіба ж ви чекали біди?

         У тісних, холодних сараях,

         У димі, в пекельнім вогні.

         В оцьому Зеленому Гаї

         Вмирали старі і малі.

Благали Всевишнього діти,

Рятунку просили в небес

Вони ж бо маленькі, ще хочуть хоч трішки пожити…

Та ворог гарчав з кулеметів, мов пес.

         Сто шістдесят вісім було на майдані…

         Хто в полум’ї гинув, хто падав від кулі на сніг…

         Один залишивсь, біля дому сховавшись в кургані,

         Щоб правду жахливу народ наш дізнатися зміг.

Залишився свідок  і ворогу мстився

За рідний сплюндрований край,

За кожну билинку, за неньку, дитину,

За рідний квітучий Зелений свій Гай.

         Давно відгриміли гармати,

         Давно відгула переможна весна…

         Та біль той не зможе земля вгамувати –

         О будь ти навіки проклята, війна!

Ми в мирі і дружбі під небом блакитним  зростаєм.

Квітують сади, колосяться поля…

Та пам’ять про вас, земляки, зберігаєм.

Хай пухом вам буде рідна земля.

         Спіть в мирі. Берізки й ялини хай спокій для вас зберігають,

         Хай трави шепочуть про нашу прекрасну землю.

         Під щедрим промінням нащадки ваші зростають,

         І пісню про вас ще складуть не одну.