Моє рідне село

У чарівнім куточку України,

На древній сіверській землі

Розкинулось моє село Орлівка

Його так наші предки нарекли.

Тече у ньому Убідь-річка,

Яка впада у зачаровану Десну,

І влітку тут, у затінку вербички,

Ми слухаємо пісню чарівну,

Яку наспівують лелеки,

Вернувшись із чужих країв,

Про вірність і любов безмежну

До своїх замріяних гаїв.

А там , в траві шовковій,

Виводять коники мелодію дзвінку,

А солов’ї у тиші світанковій

Співають пісню чарівну.

У ній і радість, біль і туга,

У ній криниці чистої блакить,

У ній і поцілунок ніжний друга,

Якого згадуєш щомить.

Верба стоїть широколиста,

Зелені віти розпуска.

А вітерець легкий, привітний

Все їх у коси запліта.

А там калина в пишнім листі

Тебе ласкаво привіта,

А на чарівному намисті

Тремтить сльозинкою роса.

Трава шовкова  шепоче ніжно

Найпотаємніші слова,

Які почула учора пізно

Від залицяльника-журавля.

А ось метелик срібнокрилий

Сів на ромашку спочивать.

І розказав про світ чарівний

В якому радісно літать.

То як цей край нам не любити,

Коли навкруг така краса?!

Повинні всі життю радіти…

А в мене мрія є одна.

Тече струмок, що залишивсь

                                         від річки,

Якої сила зникла вже давно.

Так хочеться, щоб із цього потічка

Пробилось життєдайне джерело,

Яке розправило б могутні груди,

І  знову велич віднайшло,

І чарівні джерельні води

В колишню річку віддало.

Щоб судна знов по ній ходили,

І ми помандрувать змогли б.

Аж до Дніпра б по ній доплили,

Відкривши  обрії свої.

Але куди б не заплили ми,

Навіки з нами у серцях

Отой чарівний кущ калини

Й верба мрійлива край струмка.

І мами пісня колискова

Завжди бринітиме в душі,

Коли зірниця вечорова

На небі зблисне уночі.