Казка про Ганнусю та Орлів

         У нашому селі Орлівка, біля самого берега річки Убідь, жила дуже давно бідна дівчинка Ганнуся. Така вона була роботяща, що усі батьки ставили її за приклад своїм дітям. Змалечку допомагала матері обробляти невеличкий клаптик землі. А ще вона дуже любила квіти, які росли у них на подвір’ї.

         Зростала дівчина лагідною, щирою, доброю. Допомагала не тільки людям. Одного разу із гнізда, яке було на високій старезній вербі, випало маленьке Орленятко (тоді жили ці птахи у нашому селі) в річку. Воно билося, пищало, просило допомоги, але батьків поряд не було. Побачила це Ганнуся, кинулась рятувати пташеня у холодній воді. Знесилена дісталась до берега, тримаючи біля грудей змерзле пташеня.. У цей час повернулися Орли-батьки і почули писк, який доносився невідомо звідки. Приступили до дівчинки і побачили своє дитинча, яке тремтіло від холоду у руках замерзлої Ганнусі. Оточили тоді вони з обох боків її і прикрили своїми крильми, віддаючи дівчинці тепло. Через декілька хвилин піднялася Ганнуся і випустила з рук врятоване пташеня. Орли подякували  дівчині, подарували чарівне намисто, яке виконувало будь-яке бажання, і пообіцяли ніколи не залишати її в біді.

         Підросла Ганнуся і стала красунею. Багато парубків, багатих і бідних , задивлялися на її вроду, але жоден не зміг полонити дівоче серце. Славу про її красу рознесли купці, які їздили торгувати далеко від Орлівки. Дівчина ніколи не розлучалася із своїм чарівним подарунком. Вона мріяла про принца, який приплив би до неї на великому кораблі під білими вітрилами. Річка тоді була судноплавною, і по ній плавали торгівельні судна. Ганнуся жила надією на те, що здійснити мрію допоможе чарівне намисто.

         Та раптом сталось страшне горе: у дівчини померли батьки. Сиротою, та ще й бідною, залишилась Ганнуся. Надходила весна, треба було засівати нивку, а не було чим. Сіла вона на призьбу, плаче. Прилетіли до неї Орли дізнатися про її біду. Поділилася дівчинка нею із птахами. Стрімко піднялися друзі і полетіли в невідомому напрямку. Повернулися через два дні із чарівними золотими зернятками пшениці. Птахи допомогли засіяти город, і вродила нива небаченим урожаєм. Орли також допомогли дівчині полагодити очеретом дах, принесли їй з лісу горіхів, грибів, ягід. Змирилася Ганнуся із тяжкою втратою і стала господарювати далі сама.

         Усе було б добре, та жила в нашому селів зла  чаклунка, молода дівчина Марічка. Вона була з багатого роду, але весь час заздрила бідній сиротині за те, що любили Ганнусю люди, а на Марічку не звертали уваги. Та не знала вона, як зашкодити красуні. Часто підстерігала її на березі річки, хотіла позбиткуватися, але завжди поряд із Ганнусею були Орли, які оберігали дівчину-рятівницю.

         Одного літнього ранку вийшла красуня до річки, ходила по шовкових травах, укритих росою, гадала на ромашці, чи зустріне вона свою мрію. Сонце вже почало пробиватися крізь гіллясті верби. Поглянула дівчина на захід і побачила, як щось незвичайне рухалося річкою. Орли, які знали її таємницю, кричали: «Наречений! Наречений!..» Вони покружляли над Ганнусею і кудись полетіли. Цей крик почула Марічка і кинулась до берега. Вона сховалась за старезні верби і спостерігала.

         Через кілька хвилин величезний корабель наблизився до берега і з нього зійшов красень-принц у білому одязі з букетом ромашок, улюбленими  квітами красуні. Він дізнався про чарівну дівчину і вирішив познайомитись з нею. Та, засліплений її вродою, став юнак на коліна і попросив стати її йому за дружину.

Зраділа Ганнуся, що здійснилася мрія. Принц підхопив дівчину на руки і поніс на корабель. У цей час прилетіли Орли і опустили на голову красуні чарівний весільний вінок, укритий діамантами. Це був останній дарунок птахів.

         Побачила Марічка, що вже нічим не зможе зашкодити Ганнусі, і повернулася додому, розповідаючи всім новину. Зраділи люди, що їх улюблениця знайшла своє щастя.

         Не стало Ганнусі, і разом з нею зникли Орли.