Благословенна будь, незаймана красуне Десно,

Що сотні літ, не замовкаючи, шумить,

Що кожен тут завжди добрішав

Й ловив краси жагучу мить.

Тут завжди пахне сіном, осокором,

Хвостами б’ють лини в Десні,

І тихі зорі падають додолу,

Зозуля всім кує щасливі довгі дні.

Вклоняюсь низько тій хатині

Й стежині посеред двора,

Яка маленькому хлопчині

Вказала шлях до мудрості й добра.

Земля в цвіту навкруг буяє.

І груша, що садив Сашко,

Широку крону розстилає,

Щоб у садку всім затишно було.

Тут сад у небо вітами підноситься,

Й душа у мріях весело летить.

Після дощів земля щасливо зроситься,

Десна замріяно шумить.

Вода деснянська життєдайна

Притишує нестримний біг.

Красо Полісся незрівнянна,

Яких синів ще колисать тобі!?.

Довженка колихала ти на хвилях,

Які неслись в незвідані путі,

У вітах кучерів зелених,

В безмежнім просторі лугів.

Тут вірний син своєї Батьківщини

Учивсь у предків мудрості й добра.

Тут визрівала слава України

Із кожного маленького стебла.

Й дозріла… І світ увесь зачарувала,

І засіяла у щасливі дні

Немеркнучою славою Довженка

Під щастя зорями на Зачарованій Десні.

Довженків світ…

 Переплелося в нім сучасне і прийдешнє,

У ньому ми – творці свого буття,

У ньому молодість квітує, мов черешня,

На всіх просторах світлого життя.

Довженків дух завжди буде між нами,

Бо він – безсмертний геній мудрості й краси.

Була у нього здатність лічить зорі

На перевернутому небі на Десні.

Він жив, живе і буде вічно жити,

Землі вкраїнської безсмертний син.

Довженко, мов солдат, стоїть на полі честі.

Співець життя, Митець, Громадянин.