Приголосні звуки української мови

Звуки мови, при утворенні яких видихуваний струмінь зустрічає в ротовій порожнині різні перепони, називаються приголосними.

В українській мові 32 приголосні звуки, які характеризуються і класифікуються за такими ознаками:

1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 
2) за місцем творення; 
3) за способом творення; 
4) за наявністю або відсутністю м’якості.

За участю голосу й шуму в утворенні приголосних, тобто за роботою голосових зв’язок, приголосні поділяються на сонорні і шумні, а шумні в свою чергу на дзвінкі і глухі.

Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом, їх 9: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′].

Дзвінкі – звуки, в яких шум переважає над голосом, їх 11: [б][д][д′][з][з′][дз][дз′][ж][дж][Ґ][г].

Глухі – звуки, які складаються тільки з шуму, а голос в їх творенні взагалі відсутній, глухих звуків в українській мові 12 : [п][т][т′][с][с′] [ц] [ц′] [ш] [ч][к] [х] [ф].

Дзвінкі і глухі приголосні становлять пари: 

[б] - [п]; 
[д] - [т]; 
[д′] - [т′]; 
[з] - [с]; 
[з′] - [с′]; 
[дз] - [ц]; 
[дз′] - [ц′]; 
[ж] - [ш]; 
[дж] - [ч]; 
[ґ] - [к]; 
[г] - [х].


Але! Звук [ф] не має парного дзвінкого звука, тому що звук [ф] не український, а запозичений з грецької мови.

Крім того, за характерним шумом серед приголосних виділяють:
1) шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж];
2) свистячі [з], [с], [ц], [дз], [дз′].

Дзвінкі і глухі приголосні, взаємодіючи у мовному потоці, можуть уподібнюватися один одному, що відображається у вимові (орфоепічні правила) та може передаватися на письмі (орфографічні правила).

1. Вимова та правопис дзвінких приголосних

Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко — і в кінці слова, і перед глухими приголосними, а на письмі передаються відповідними буквами: гриб, мороз, пляж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, могти, міг, домігся.
Звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр і похідних від них словах вимовляється як [х], але на письмі це не передається. Написання букви г у цих словах перевіряємо за допомогою таких слів: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь, де г потрапляє у позицію між голосними звуками.
У префіксах роз-, без- завжди пишеться буква з: розпорядження, розсилка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсилля, хоча у швидкому темпі мовлення звук [з] частково оглушується і наближається у вимові до звука [с]: [розспиетáти];
У словах натхненний, натхнення пишеться і вимовляється т, хоча у спільнокореневих словах вживається д: дихати, надихати.
Звук [з] у морфологічній позиції префікса перед наступним глухим приголосним вимовляється як [с]: [сшúти], [счиенúти], проте на письмі с вживається тільки перед к, ф, п, т, х : скасувати, сформувати, спорядити, схвалити, стислий, а в інших позиціях пишеться з зшити, зсипати, зцілити.
2. Вимова та правопис глухих приголосних

Глухі приголосні у позиції перед дзвінкими уподібнюються у вимові до парних їм дзвінких, але це не відображається на письмі: [бород′бá] – боротьба, [молод′бá] – молотьба, [л′іджбá] – лічба, [воґзáл] – вокзал. Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день.
За місцем творення, за активним мовним органом, що бере участь в утворенні звука, приголосні поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові), глоткові, або фарингальні.

Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами, їх є 5: [б][п][в][м][ф].
Передньоязикові приголосні творяться в результаті зближення передньої частини язика із зубами або переднім піднебінням, таких приголосних в українській мові 22: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′].
Середньоязикові приголосні творяться в результаті зближення середньої частини язика з середнім піднебінням, такий приголосний в українській мові 1 - [j].
Задньоязикові приголосні творяться в результаті зближення задньої частини язика із заднім піднебінням, їх в українській мові 3: [ґ][к][х].
Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в результаті зближення кореня язика із задньою стінкою глотки, в українській мові 1 глотковий приголосний - [г].
За наявністю або відсутністю пом’якшення (палаталізації) приголосні поділяються на м’які та тверді. Термін палаталізація пояснюється артикуляцією цих приголосних, оскільки пом’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння (лат. рalatum – тверде піднебіння).


Тверді 
приголосні (24)
[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г]
можуть бути напівпом’якшеними: 
[б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’] 


[д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л]
утворюють пари за твердістю / м’якістю

М'які 
приголосні (8)
[д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄]
утворюють пари за твердістю / м’якістю
[j]
не має парного твердого

Після твердих приголосних, що не мають парних м'яких - [б], [п], [в], [м], [ф], [ж],[ч], [ш], [дж], [ґ], [к],[х], [г], не пишеться м'який знак.
М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише приголосні [д′], [дз′], [т′], [з′], [с′], [ц′], [л′], [н′], [j]: [кáжут′], [колúс′], [дéн′], [блúз′ко], [jунáц′кий], [под′áка], [jáшчик].

Але! перед голосним [и] приголосні завжди тверді [дим], [тин].

Приголосний [р′] буває м'яким тільки перед голосним: ряд [р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'óк].

Приголосні [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [Ґ’], [к’], [х’], [г’] бувають лише пом'якшеними частіше — перед [і], рідше — перед іншими голосними: вітер [в’íтер], білий [б’íлий], гірський [г’ірс' кúй], щільно [шч’íл′но] збіжжя [з′б’íж’:а], піддашшя [п’іддáш’:а], бюро [б’урó].

Приголосні [з′], [с′], [дз′], [ц′] перед м'якими й пом'якшеними приголосними переважно вимовляються м'яко: кузня [кýз'н'а], свято [с'в'áто], цвях [ц'в'ах], спів [с'п'ів].
М’якість приголосних звуків на письмі у більшості випадків позначається м’яким знаком.

1. М’який знак пишеться: 
Після д, т, з, с, ц, л, н у кінці складу та слова: поліський, волинський, криворізький, військо, людськість, по-товариському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, рученьки, голівонька, свіжісінький. 
Після д, т, з, с, ц, л, н, р у середині складу перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий, тьохкати.
2. М’який знак не ставиться після букв, що передають тверді приголосні звуки, у таких позиціях:
Після губних [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячих [ш], [ч], [дж], [ж], задньоязикових [Ґ], [к], [х], глоткового [г], а також після [р] в кінці складу та слова (крім слова Горький): голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, бур, зір, десятиріч, тюрма, Харків. 
Після н перед шиплячими ж, ч, ш, щ та суфіксом -ств-: інженер, інший, менший, тонший, селянство, 
але!М’який знак пишеться у словах бриньчати, доньчин, няньчин, що утворені від слів, в яких між приголосними пишеться м’який знак бринькати, донька, нянька.
Після л в іменникових суфіксах -алн-о, -илн-о: держално, пужилно, ціпилно, 
але! М’який знак пишеться у зменшених формах, утворених від цих іменників: держальце, пужильце.
Після д, н, т, перед суфіксами -ченк-о, -чук, -чишин: безбатченко, Панчук, Федчишин, 
але! Михальченко, Михальчук.
Після ц у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, палац, Суец, шприц
3. М'який знак не ставиться після букв, що позначають м’які приголосні звуки, у таких позиціях:
Після першого м’якого приголосного при збігу двох м’яких приголосних: цвях [ц′в’ах], кінський [к’íн′с′кий], прип'ятський [прúпjат′с′кий], у тому числі і між подовженими м’якими приголосними: буття, життя, каміння.
Але! м'який знак пишеться між двома м’якими приголосними у таких випадках:

у непрямих відмінках, якщо він є в називному відмінку: скринька — в скриньці, нянька — няньці, кицька — кицьці. 
Але! квітці – бо квітка, голці – бо голка;
у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах з постфіксом -ся, якщо м'який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань — станься, під­нось — підносься, підводь — підводься 
але! підніс — піднісся, ріс – розрісся.
у словах різьбяр, тьмяний.
після л перед наступним м’яким приголосним: ковальський, пальці, сільський.
4. В іншомовних словах м’який знак вживається:
після приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед й, я, ю, є, ї при роздільній вимові: мільйон, павільйон, компаньйон, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, Люсьєн, 
але! мадяр, нюанс, тюбик, тюль, люкс, Цюрих, Аляска. 
у суфіксах –ець, -ськ-, -цьк-, -зьк- у прізвищах слов’янського походження: рос. Юрьевец — Юр'євець, рос. Скиталец — Скиталець; рос. Иркутск — Іркутськ.