Тема. Література рідного краю. Шевченко і Чернігівщина
Тип уроку: урок - екскурсія
Обладнання: карта - маршрут перебування поета на Чернігівщині, презентації «Шевченко і Чернігівщина», «Вшанування пам’яті Т. Шевченка»,ілюстративний матеріал, портрет Т. Шевченка, мультимедійна дошка.
Мета: познайомити учнів із місцями Чернігівщини, пов'язаними зі славним іменем поета Т. Г.Шевченка; «Гоголю»; розвивати естетичні смаки, спостережливість учнів, уміння відчувати образне слово; виховувати любов до рідного краю, цікавість до його багатої культурної спадщини та бажання й віру служити рідному народові.
Хід уроку
- Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.
- Вступне слово вчителя.
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і людської снаги,
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю пам'ятає і шанує людство. До них належить і ім'я великого українського поета Т. Г. Шевченка.
« Історія мого життя,- писав поет,- становить частину історії моєї Батьківщини». Свій могутній талант він присвятив служінню народові.
Тема сьогоднішнього уроку:
« Література рідного краю. Т. Г. Шевченко і Чернігівщина.»
Готуючися до уроку, ми поставили мету пройти шляхами Т. Шевченка на Чернігівщині, щоб збагатитися знаннями про життя і творчість письменника, учитися любити свій рідний край так, як його любив поет.
- Сприймання й усвідомлення нового матеріалу.
1. Читання вчителем поезії
Земля Чернігівська святая,
Бо тут Кобзар не раз бувава
Й своїм палким, жагучим словом
Розбити пути рабства закликав.
Відвідував Качаніку, Линовицю, Прилуки,
У Чернігів «Букварі» передавав.
Для всіх він був надійним другом,
І рідний край любить заповідав…
Знов березень крокує по Вкраїні,
Несе тепло й пробудження землі.
Сто п’ятдесят три весни уже нині,
Як наш Кобзар пішов у незвідані путі.
Лани широкі, вольні, нові
Щороку жайвір звеселя,
А срібний плескіт хвиль Дніпрових
Виспівує Шевченкові слова:
Ми чуємо: «Учітеся, читайте,
Щоб доля в вас щасливою була.
Й чужому научайтесь, і свого не цурайтесь,
Хай Україна всіх вас поєдна».
Він радив ближнього любить, як брата,
Не за багатство, а за чистоту душі.
Нікому кривди не чинить нікому, навіть кату,
Не заздрити на радощі чужі.
Він нам заповідав плекати Україну,
Любить її у мирі і в борні.
Де б не були, до неї серцем линуть
І піклуватись, як про матінку свою.
Ми старанно виконуєм його всі заповіти,
Гартуємо себе на добрії діла.
З його благословенням можемо усе зробити,
Щоб наша Україна, як сад, розцвіла.
Живемо в новій історичній епосі.
Вже вік 21-й перейшов за поріг.
Тож будемо жити й трудитись для щастя вітчизни,
Щоб нами Шевченко пишатися міг.
Він бачить усе, з небес споглядає за нами,
Радіє,що в мирі і вільні зростають нащадки його.
І слава про тебе ніколи не змеркне з роками,
Бо дух вільнодумства не зникне в народу мого.
Вчитель. Отже, розпочнемо екскурсію.
Доля поета складалася так, що більшу частину свого свідомого життя він провів далеко від України, від її широких степів, від улюбленого ним ревучого, крутоберегого Дніпра. Власне кажучи, у національну літературу і мистецтво він входив поза межами України. Але зв'язків із нею, із її народом він ніколи не поривав, його думка завжди витала на Україні, він постійно рвався до неї.
На Чернігівщині Шевченко був кілька разів. Уперше він проїздив тут восени 1829 року, коли пан Енгельгард їхав до Вільно і віз із собою дворових кріпаків, серед яких був і майбутній поет.
Уже перші враження Шевченка про чернігівський край знайшли своє відображення в його творах. У поемі « Катерина» про свій шлях на північ він говорить:
Знаю його, знаю.
Аж на серці похолоне,
Як його згадаю...
Зупинка №1 Качанівка (слайди №2 -5) Розповідь учня.
Пишний маєток поміщика Г. С. Тарновського був завжди людним. Видаючи себе за покровителя мистецтва, Г. С. Тарновський весною та влітку часто приймав тут діячів культури: музикантів, письменників, художників. Чудовий парк Качанівки приваблював їх своєю красою, і тому тут бували ще раніше знайомі і друзі Шевченка: В. В. Штернберг, В. Забіла, М. Гоголь, М. Костомаров, М. Максимович і композитор М. Глінка.
Розкішний парк та ліси Качанівки були місцями хорошого відпочинку для Т. Г. Шевченка після шумливого Петербурга. Він любив відпочивати під старим дубом, ведучи розмови зі своїми знайомими та кріпаками. Сучасники поета згадують про ці часи так: «Там далеко, в глибині парку, серед струнких беріз стоїть одинокий віковічний дуб. Від величезних гілок його лягають на землю змієвидні тіні. Тиша і прохолода кругом. А був час, тут лилися звуки пісні і звучала українська мова. У нічній тиші, освітленій місячним сяйвом, сиділи на траві навколо когось кілька чоловік і слухали його спів. Хто ж він, цей співець? Чия пісня ллється в душу і кого так уважно слухають? Це Тарас Григорович Шевченко. І його прекрасна пісня, і нема їй рівної на всі Україні. Великий поет, за сімейними переказами, любив уночі сидіти під цим дубом і збирати навколо себе друзів».
В. В. Тарновський на спомин про перебування Т. Г. Шевченка в Качанівці біля згаданого дуба насипав високу могилу, що збереглась і до наших днів. На цьому місці у 1893 році був похований художник і близький друг Т. Шевченка останніх років Григорій Честахівський.
Зупинка№2 Седнів (слайди №6 - 10) Розповідь учня
За спогадами О. Чужбинського, надрукованими в журналі «Киевская старина» №2 за 1894 рік, Т. Г. Шевченко в Чернігові познайомився з седнівським поміщиком-лібералом Андрієм Івановичем Лизогубом. Шевченко часто їздив з Чернігова до Седнева, а 1 квітня 1846 року виїхав у Седнів на деякий час до Лизогубів. Андрій Лизогуб і його брат Ілля радо зустріли Тараса Григоровича. Лизогуби були людьми освіченими, а Андрій сам до того любив малювати, високо цінував малярський талант Шевченка і його поезії.
Розкішний двір, чудовий парк Лизогубів займали мальовничий куточок Чернігівщини, на високому березі річечки Снов. З маєтку Лизогубів Шевченко милувався пишними краєвидами.
Про перебування поета в Седневі етнограф Л. Жемчужніков писав: « При в’їзді в садибу Лизогубів, ліворуч, край дороги, стояв будиночок, звернений трьома сторонами в сад… З одного боку будинку приліплена була дерев’яна, оштукатурена вапном і вимазана глиною зовні малярня А. Ш. Лизогуба, в якій проживав і працював колись Тарас Шевченко».
На жаль, до сьогоднішнього дня ні флігель, ні малярня не збереглися. Залишився тільки головний будинок Лизогубів, у якому жив Т. Г. Шевченко. В цьому будинку під акомпанемент Іллі Івановича Лизогуба Шевченко чудовим тенором співав українські народні пісні.
За народними переказами, Тарас Григорович у Седневі часто вів теплі розмови з кріпаками.
Два тижні Шевченко прожив у Седневі в 1846 році. За цей час він намалював портрет Андрія Лизогуба олією, Іллі Лизогуба олівцем та три краєвиди, які залишив у господарів. Крім того, в цей час на Чернігівщині виконані Т. Г. Шевченком такі малюнки: «Синагога» (сепія), «Потир із церкви села Мохатин» (олівець), «Трапезна чаша Густинського монастиря» (олівець), «Енколпіон» (олівець), «Коло Седнева» (туш, сепія, акварель), «У Седневі» (сепія), «Чумаки серед могил» (олія, акварель) та «Лизогубова кам’яниця» ( сепія). Всі ці малюнки були зібрані «Музеєм древностей» В. Тарновського і тепер знаходиться в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.
Зупинка№3 Прилуччина (слайди №11 - 15)
В кінці травня Т. Г. Шевченко їде до Києва і тільки 15 січня 1844 року приїжджає знову на Чернігівщину в с. Линовицю (тепер Прилуцького району) до свого друга Якова де Бальмена, офіцера. Бальмен був любитель мистецтва, і це зблизило його з Шевченком. На той час де Бальмен почав переписувати збірник поезій Шевченка польсько-латинським шрифтом та разом з художником Башиловим ілюструвати його.
Цей гарно переписаний і добре ілюстрований «Кобзар» був узятий жандармами в час арешту М. Костомарова і фігурував на допиті по справі Кирило-Мефодіївського товариства.
Шевченко дуже поважав Якова де Бальмена, жартома називаючи його Дибайлом, і пізніш відвідував з цієї причини Линовицю. Ще й зараз там зберігається камінь, на якому неодноразово відпочивав і розмовляв Шевченко зі своїм другом.
У 1845 році на Кавказі загинув Яків де Бальмен на війні . йому Шевченко присвятив поему «Кавказ».
22 січня 1844 року з Линовиці Т. Г. Шевченко їде в с. Вейсбахівку (тепер Білорічицю, Малодівицького району) до свого знайомого полковника І. Корбе.
Зупинка № 4. Сокиринці (слайди 16 – 19)
У другій половині травня 1845 року Т. Шевченко приїжджає в м. Прилуки, відвідує село Густиню, де змальовує архітектурні пам’ятки, зокрема робить зарисовки Густинського монастиря (біля Прилук), побудованого ще в 1674 році гетьманом Іваном Самойловичем. Тоді ж Шевченко побував у Іваниці (тепер Ічнянський район), Сокиринцях та Дігтярях (тепер Варвинський район).
В Сокиринцях Т. Г. Шевченко знайомиться з кобзарем Остапом Вересаєм з яким підтримував тісний зв’язок. В народі збереглися перекази про зустріч двох співців – поета й кобзаря. Про цю зустріч розповідає в своїх спогадах колгоспник з с. Сокиринці П. С. Ільченко.
«Мій дід, - говорив він, - багато років працював конюхом у поміщика Галагана. Він розповідав, що Шевченко приїздив у село, відвідував Остапа Микитовича Вересая. Ці зустрічі з Тарасом Григоровичем дуже впливали на нього. Нам, хлопчикам, розповідав він: «Як зустрівся я з братом Тарасом, поговорили вдвох, і для мене ніби зійшло сонце. І я став бачити і розуміти: як бідний люд страждає, як пани кров його п’ють».
В народі збереглися перекази про те, що Шевченко подарував Остапові Вересаю «Кобзар» з написом: «Брату Остапу від Тараса Григоровича Шевченка».
В с. Сокиринці в колишньому маєтку пана Г. П. Галагана, в одній з кімнат будинку, в якому зараз міститься сільськогосподарський технікум, у 1959 році відкрито меморіальний музей Остапа Вересая. Тут експонуються й матеріали, які розкривають зв’язок Вересая з Шевченком.
Перебування в цих селах, і особливо в Дігтярях, справило на поета глибоке враження. На фоні багатої української природи і розгульного життя панства він бачить всю жахливість кріпосницького гніту, який висушував не тільки тіло, а й душу трудового покріпаченого народу. Ці враження і переживання Тараса Григорович яскраво виклав у повісті «Музикант», написаній на фактичних матеріалах згаданих сіл».
Зупинка №5. Борзнянщина (слайди 20 – 24)
На початку серпня 1846 року Т. Г. Шевченко повертається до Києва і тільки наступного року разом із М. Гулаком, який їхав до Петербурга на постійну службу, знову прибуває на Чернігівщину. Він зупиняється у Борзні, де перебував більше трьох місяців. Шевченко відвідує В. Забілу, його сестру Надію, Миколу Білозерського. 22 січня 1647 року Тарас Шевченко був боярином на весіллі у Пантелеймона Куліша, яке починалося в селі Оленівці і закінчувалося в Мотронівці. Тут Т. Г. Шевченко співав свої улюблені пісні: «Ой, горе, горе, який я удався», «У Києві на риночку», «Ой, зійди, зійди, зіронько» та інші. Ці пісні з уст Шевченка М. Білозерський записав до свого родинного альбому.
В січні 1847 року Т. Г. Шевченко відвідує Білозерських на хуторі Миколаївка, де намалював олівцем портрет хлопчика Карпа Білозерського. Крім того, на хуторі Сорока він виконав два портрети Ю. Г. Сребдольської, один з яких зберігається у Київському музеї Шевченка. У цей час він бував у В. Забіли на хуторі Кукуріківщина та в Борзні, де відвідував Надію Забілу і службовця канцелярії Д. Н. Щербину.
Зупинка №6. Марківці (слайди 25 – 27)
Свято зберігається серед населення пам’ять про перебування Шевченка в селі Марківцях. Ще й зараз тут пригадують розповіді людей, які особисто зустрічалися і розмовляли з великим Кобзарем. Про ці зустрічі та розмови розповідав вчитель Марківської школи Шевченко А. К., який збирав фольклор.
«Переді мною наче і зараз стоїть живий 97-літній дід Заболотний Пимон. Здається , що я чую його хвилюючу розповідь:
« Я вже був парубком і жив біля маєтку Катериничів, до яких приїжджав Тарас Григорович Шевченко, - говорить дід Пимон.
- Пам’ятаю, що Шевченко був у Макарівцях три рази. Його відвідини завжди припадали на літо. Не гуляти з панами приїжджав він, а малювати портрети Катериничів, щоб заробити собі якусь копійку на прожиток.
Жив він не в головному будинку, де жила родина панів, а в невеличкому флігелі, що стояв у глибині парку під столітніми липами. В цьому флігелі містилася старовинна бібліотека поміщика.
Зупинка № 7. Ніжин. Слайди (28 – 30)
17 лютого 1846 року прибули до Ніжина, де їх зустріли з великою пошаною та захопленням. У Ніжині Т. Г. Шевченка перш за все цікавив знаменитий ліцей, збудований князем Безбородьком – тепер Державний педагогічний університет ім. М. В. Гоголя. Шевченко у російській повісті «Княгиня» підкреслює, що цей ліцей давав добрі знання та хороше виховання.
Крім того, в Ніжині тоді саме жив і працював учитель малювання в гімназії Іван Максимович Сошенко, який відіграв велику роль у долі поета. Своєму покровителю Тарас Григорович був вдячним протягом усього життя. Тому-то в перший же день приїзду до Ніжина Шевченко поспішає зустрітися з своїм з своїм незабутнім і щирим товаришем. Та прихильники революційної творчості Шевченка, яких було вже багато у Ніжині на той час, не давали можливості поетові не тільки наговоритися з Сошенком, а й відпочити після подорожі.
Зупинка № 8. Чернігів Слайди (31 –
Перепоховання праху Т. Шевченка
4-6 травня 1861 року Чернігівщина востаннє проводжала свого улюбленого співця. За старим звичаєм, як ховали раніше запорожців, труна була покрита червоною китайкою. Ця китайка зберігається в будинку-музеї Т. Г. Шевченка в м. Києві.
Від села до села труну супроводжували численні маси населення, майже в кожному місті була зупинка процесії, де відправлялася панахида. Похоронна процесія проходила через сучасні населені пункти: Атюші, Батурин, Доч, Шаповалівку, Борзну, Оленівку, Комарівку, Ніжин, Червоні Партизани, Носівку, Козари, Козелець, Сираї і далі на Київ. Біля Оленівки в лісі відбувся багатолюдний обід для народу. Тут був дехто з прислуги Білозерських, що особисто знали Тараса Григоровича з часів його перебування в Оленівці, та Мотронівці в 1847 році. Тут же, в Оленівці, художник Г. Честахівський змалював масову зустріч народом домовини Т. Г. Шевченка. Особливо ж урочиста була зустріч відбулася на Чернігівщині в м. Ніжині. М. Білозерський згадує, що «в Ніжині назустріч вийшли цехові із значками, ліцеїсти та гімназисти».
Вшанування пам’яті Т. Шевченка. Презентація.
Читання авторських поезій, присвячених Т. Шевченку.
Решотко Анастасія «Життя Шевченка»
Учитель «Присвята Катерині»
IV. Узагальнення і систематизація знань.
1.Бесіда:
- Які найяскравіші враження від екскурсії?
- Що сподобалося найбільше? Яка інформація запам'яталася?
- Чи хотіли б ви здійснити екскурсію цим маршрутом?
- Як у нашому місті вшановують пам'ять про Кобзаря?
2.Слово вчителя.
Отже, чи були б ми українцями, якби не він? Чи вигравало б рідне слово такими гранями, якби не доторкнувся він до нього чарівним різцем свого генія? Чи тягнулися б ми до свого коріння, до соків, якими напуваємо серце, чи любили б так рясну крону рідного краю історичного дерева, якби не він?
V.Підсумки уроку.
Повідомлення домашнього завдання
Життєвий і творчий С. Реп’яха. Повторити вивчене про іронію та сатиру.
| 